Олександр Ірванець наш вожатий фреді крюгер

Олександр Ірванець наш вожатий фреді крюгер: Наш вожатий Фреді Крюгер, Олександр Ірванець, 1997 читать онлайн, скачать pdf, djvu, fb2 скачать на телефон Наш вожатий Фреді Крюгер

Олександр Ірванець наш вожатий фреді крюгер

 

Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела. –

К: Ґенеза, 1997. – С. 166-173

 

0123

Не бійся слізоньки утри

Неминуча кривда

Фреді зараз прийде

 

3456

Не бійся, він тебе не з’їсть

До дівчаток в нього звичка

Ще й колюча рукавичка

 

Я все це помітила ще в перший день, коли мамка приперла мене в цей лагерь. Він сидів біля воріт в тіні медпункту на записі піонерів. А Ельвірка водила нас поселяти. Але спершу ми зайшли в медпункт, стара врачиха пошукала в мене в голові, добре, що напередодні була вода і я голову помила, забрала справку з путьовки і направила до нього. А він сидів у білій сорочці за столом, на столі лежав грубий синій зошит, і він став розпитувати мамку і записувати в зошит, чим я занімаюся та в якому класі вчуся, потім домашню адресу й телефон, а потім підійшла Ельвірка й повела мене поселяти, а він у спину гукнув до неї: «Щас прийдеш сюди посидиш, а я піду обідать!» А вона так недовольно гмикнула, але завела мене в корпус, поселила до дєвок і пішла, пішла, як миленька, бо всі в отряді боялися його, і Ельвірка теж. А потом ще вечером, коли нас набрався повен отряд, і для пацанів навіть дві кроваті доставляли, він зібрав нас всіх, пощитав, зробив перекличку і довго росказував, що можна, а що нільзя, а потом раптом гаркнув: «Одбой! Виключаю свєт!» і ми знехотя пішли по кімнатах, а він крикнув ще раз: «Одбой! Бистро! Бистро!» І клацнув два рази рубільником біля дверей, попереджаючи, і темрява на секунду бликнула по всьому етажу, і хтось верескнув, бо наткнувся на кровать. А він вже кричав: «П'ять мінут на вечірній туалет! Через п'ять мінут вирубаю свєт до ранку!» і таки дотримав свого слова, я дивилась на свою «Електроніку», а в мене циферблат з підсвєткою, тож рівно через п'ять мінут світло погасло, тільки на коридорі залишилось дві лампочки, які горіли і трохи ще світили в туалети, тож ми так при них і домивалися, і я виходила звідти послєдньою, а він сидів посреді коридора на стулі, і щось таке чи то витирав, чи то чистив, нахилившись до світла. Але я тоді не звернула уваги, шо ж то у нього в руках...

А на слєдующий день була торжественна лінєйка, потім був костьор, все таке, а вечером дискотека. Ми всі наплясались по страшній силі, весь наш отряд, і хотіли ще, але він підійшов до Пашки діскжокея, щось таке йому бистро сказав і той об'явив послєдній танець, пустив «Депеш мод» і став збирати свої бобіни і касети. А він зібрав весь отряд перед клубом, построїв парами і тримав, пока всі не построїлись, хоч ніхто і не хотів строїться, як будьто ми маленькі діти з младших отрядів, але він молча стояв собі збоку, на нас і не дивлячись навіть, і тут в одне мгновеніє всі вдруг разом поняли, що єслі не построїмся, то будем стоять тут до утра, і так тихо і бистренько розібрались по парам, і вже стояли мовчки й дивились на нього, а він, ніби очнувшись, згадав про нас і скомандував: «Шагом марш!» І ми пішли в корпус, де він знов дав нам п'ять мінут на вечірній туалет, а потім вирубав світло, і ніхто не ходив мазать нікого, хотя вдень і збиралися, але наступила ніч і всі лежали тихо, як прибацані, а він знову сидів собі на коридорі і щось чи то протирав, чи то чистив тряпочкою, як нам сказала Свєтка Несенючка, бо вона виходила з комнати, бо була в той день дєжурна, але що він там протирав, вона не бачила, просто так прийшла і сказала: «Шось сидить там ковиряє...»

А ночью я проснулася, всі вже спали, і найбільше сопіла Несенючка біля вікна, а в мене щось так сильно різало в животі, тож я встала, обдьорнула ночнушку і пішла в туалет, а коли вийшла з комнати на коридор, то ті дві лампочки мене засліпили, і я через коридор зразу ступила в двері туалету, шо були напротив, але так якось не оком, а шкірою побачила, чи то почувствовала, що він все сидить в кінці коридора на стулі, витягнувши ноги і звісивши голову на груди, чи то спить, чи то прикидається, але в животі крутило, і то, шо він сидить, мені не було важно, я зайшла в кабінку, де тускло горіла лампочка, така маленька і слабенька, закрила за собою двері на шпінгалет, опустила труси і сіла, і білий кафєль унітаза без кришки обпік мені стегна холодним доторком, але якраз тут я почула кроки на коридорі чи то, може, мені причудилось? дуже-дуже тихі кроки сюди, до мене, в туалет... я витріщила очі в тьмяному світлі лампочки, але там, за дверима, було темно, це тільки мене звідти буде видно, тож я, не встаючи з унітаза, натягла ночнушку до колін і так сиділа далі, тамуючи дихання, хоч мені вже зовсім не хотілося, чи то з переляку, чи то ще чого, але тут в щілинку під шпінгалетом пролізла раптом проволока, тонкий кусок, загнутий буквою «Г», і ця проволока тією своєю загогулькою почала обертатися, намагаючись зсунути шпінгалет, але я його не тільки закрила, а й повернула, тож проволока тільки черкала по ньому і йшла на новий виток прямо в мене перед носом. А я сиділа І тупо дивилася, і не могла ні крикнути, ні зітхнути, сама не знаю чого аж тут раптом далеко на коридорі рипнули ще якісь двері, і дротина тут же зникла, висковзнула назад у шпару, а сюди, до туа-лєта, човгаючи, наближалися чиїсь впевнені сонні кроки, і я встала, натягнула труси, рвонула шпінгалет, відкрила двері хрясь! притулена до дверей висока залізна вішалка заїхала мені по голові, у скроню, і, ковзнувши біля вуха, вперлася в плече, а в світлому пройомі дверей стояла Ельвірка в тапочках і в халаті, заспано й підсліпувато вдивлялась всередину туалєта і крутила пальцем собі біля лоба, мовляв, шо ти там дурієш? а я не дуріла зовсім, мені дих забило від болю, вішалка придавила мене до одвірка, а коли я струсила її з плеча, вона дзвінко гепнула на кафєль підлоги й, відскочивши, ще дзьобнула мене в ногу нижче кісточки, і тоді я пошкутильгала повз невиспану Ельвірку до кімнати, тримаючи пальцями ґулю на голові під волоссям і відчуваючи, як смокче біль під кісточкою в нозі, коли на неї ступаєш, так я допленталася до ліжка, відкинула ковдру й опустилася в нього, але моя постіль уся і подушка, і простирадло, згори до низу була посипана твердими зелено-бурими колючими шкарлупками від каштанів (а надворі ж липень місяць, ну звідки їм узятися?), і я вже в напівсні схилилась і опустилась на їхні трикутні загнуті голки і тут же з вереском схопилася на рівні, ліжко підкинуло мене, а дєвки подумали, що хтось лізе мазать, включили свєт і кліпали на мене, прикриваючи очі руками, і ніяк нічого не могли понять, а я, схлипуючи, витрушувала з простині зелені колючі півкулі, і ніхто нічого не розумів, але я вже бачила, бачила, бачила, що тут мені жизні не буде, не буде і все...

А потім утром був підйом, і він уже вмитий, і знову в білій рубашці виганяв нас невиспаних на зарядку, а потом на лінєйку, отак просто заходив у комнату і якщо хтось-небудь лежав на кроваті, то він брав кровать і перевертав її, або стаскував матраса, і дєвки возмущалися, кричали «шо за дєла», а він їх не слухав і йшов у другу комнату. Потім дньом були якісь дурнуваті змагання, де виграли всі младші отряди, і на сонному часі я спала як вбита, і мені снилося, шо Свєтка Несенючка не дєвка, а пацан, що ми з нею роздіваємося в душі і вона скидає труси, і я бачу, шо вона не дєвка, пацан, і я хочу про то кому-то сказать, але кромє нас нікого в душі немає, і я вибігаю на коридор, але і там пусто, і у всьому корпусі пусто, всі пішли кудась, і тут я проснулась і вже був підйом, всі йшли на полднік я, звичайно, про свій сон нікому не росказала, бо сказали б дура якась, а потом я вобще про нього забула, бо вечером була діскотєка, але знов тільки до півдесятої, і він знов нас усіх уложив спати, хоч це був уже третій день і всі отряди вже мазались як хотіли, тільки ми одні як дураки лягали спать і вже потом, у кінці зміни був таки бунт в от-ряді, але то вже було без мене, тоді ми всі знов помились і лягли, і навіть страшні історії ніхто не росказав, тільки Свєтка Несенючка подумала, шо хтось брав її брасматіка, вона його розкрутила і роздивлялася, і подумала, шо це я, і полізла на мене, а я спочатку була встала протів неї, але потім вспомнила, шо вона первий розряд по плаванію, здорова, і між грудей у неї ростуть чорні волосинки, ми в душі бачили, і тут я згадала той сон, шо мені снився дньом, і тоді я одтолкнула її, а сама сіла на кровать і сказала їй, шо вона дура, і шо я її брасматіка не брала, і хай вона до мене не лізе, бо я хочу спать. Та, мабуть, мені хтось наложив під простиню папоротніка, я аж коліна підігнула і вся лежала скрючена, а все рівно в туалет іти було страшно, бо я згадала учорашню ніч і знов задрімала, але вже тепер і крізь сон і уві сні мені страшно хотілося в туалет, і я пару раз крутонулась і піджимала ноги, але таки встала, за вікном було вже трохи світло, видно було сосни і сіре небо в облаках; я вийшла на коридор, там горіли ті самі лампочки, а я боялася глянути в кінець коридора, бо знала, шо він там все сидить, і я бігом заскочила в кабінку, і сіла на унітаз, і злякалась, як воно голосно дзюрчить, а по коридору вже наближалися кроки, тепер вже впевнені і важкі, а не так, як тоді, коли здавалося, що хтось крадеться, і я побачила в щілину світло, бо в кабінці я свєт не включала, і того мені було видно, а те світло було таке хитке і нерівне, не електричне, а від справжнього вогню, я спочатку не зрозуміла, а тільки вже потім, але пока я того не поняла, знаружі шось важко грюкнуло і навалилось на двері знову вішалка, чи що? потім ще раз, і тоді аж до мене дійшло, шо то чимсь підпирають двері. А тим часом я вже почула дим, який тягло до мене в кабінку крізь щілину під дверима, хоч вона й звузилась під тиском знаружі, але дим все одно тягло сюди, і я схопилась з унітазу і спробувала відкрити двері, тихо, бо хто зна, шо мене за ними чекає, але дарма, бо двері не піддавались, а кричати я чогось не могла, тож я стала з ногами на унітаз і затарабанила у двері кулаками, і з жаху тільки тихенько вила собі під ніс, так: ву-у-у, і озирнулась по кабінці, хотя шо там було озиратися, але я все-таки побачила в димі в себе за спиною маленьке віконце над змивним бачком, угорі, і в нього виходив дим, а закрите воно було на такий маленький крючечок, і я не зняла його, а просто вирвала, з переляку шарпнула так, шо одна нога в мене зісковзнула в унітаз і в тапочку стало холодно, слизько і мокро, а за спиною тріщав вогонь по дверях кабінки, і вже смерділа палена фарба, коли я, зриваючись і чвакаючи мокрим тапочком, стала підтягуватись і вилазити в те вікно. Плечі пролізли, і груди,але ж донизу було високо, метри два і не було за шо вчепитися, але ззаду було страшніше, і я рвонулась, намагаючись падати на руки, шо мені таки вдалося, хоч мої тапочки і сухий, і мокрий злетіли з мене і, мабуть, обидва впали в унітаз, а я розчепіреними долонями, а за ними й ліктями упала на дрібну-дріб-ну щебьонку за вікном, аж лобом заїхала в неї й, напевно, роздерла лоба, але ще й не відчула того, як побачила, що з сусіднього великого вікна хтось теж стрибає вниз за мною, і без сімніву зрозуміла це він. Я схопилася, спіткнулась, зарила в щебьонку коліном, і аж тоді мені стало по-настоящему дуже-дуже страшно. Він летів з вікна повільно, розставивши ноги, лівою рукою притримуючись за підвіконня, а праву піднявши назад і за голову, і п'ять чи то ножів, чи гострих шил, чи свердел, а чи й того й іншого зблиснули на його пальцях, у чорну шкіряну рукавичку заправлених, і я зрозуміла невідомо звідки, просто прозріла: ось що він натирав та чистив, сидячи в коридорі всі ці ночі та вечори, і тоді я заверещала з усіх сил і кинулась кущами прямо вниз до річки, я бігла щодуху, задихалася, затуляла очі від гілок, а позаду чула тріск і шурхіт гілляччя і краєм вуха чула також, як іще хтось верещить в кущах, нижче під горою, а тим часом кущі закінчилися і я, спіткнувшись, не роздивившись, прямо так і ступила з високого глинистого берега в річку таку саму глинисту, і ночнуш-ка моя здулася пузирем над брудною і пекучою водою, і мене понесла течія навскоси вниз, до залізничного мосту, але я почала підгрібати воду руками по-собачому під себе і швидко прибилась до протилежного берега, вхопилась руками за слизькі лози над водою, а ногами намацала під собою грузьке й мулисте дно, стала колінками й аж тоді злякано озирнулась назад, на протилежний берег, і побачила, як з кущів вискочила розпатлана Свєтка Несенючка у своєму незастебнутому куцому халаті, вибігла й, посковзнувшись на глині, з'їхала ногами у воду, аж сіла, а ліворуч з-поміж кущів вистрибнув він і, теж сковзаючись по глині і мокрій траві, якимось звірячим ривком лівою рукою вхопив її за волосся, бо вона вже от-от відпливла б за течією, але він витяг її на берег, вона вже не верещала й не кричала, і тоді він, схилившись на одне коліно, увіткнув їй свердло середнього пальця зліва у груди, так якось знизу вгору, аж вигнулось на мостік її тіло, але голову він притискав до землі й раптом почав без упину бити всіми своїми гостряками її в обличчя в очі, в рота, в щоки. Далі я дивитися вже не змогла, мене нудило і зуби цокотіли, я підтяглася за гілки, вилізла з води й поповзла лугом до мосту...

Коли я дійшла до корпусу, підйому ще не було, але наші дєвки вже чогось не спали, і всі повитріщалися на мене, як я зайшла в комнату яка я вся подерта і в болоті. Несенючка спокійно собі сиділа на ліжку й розчесувалася, як того і слід було чекати...

А вранці після сніданку я подзвонила додому і мати, ні про що не питаючи, того ж дня забрала мене з лагеря.

 

 

Наш вожатий Фреді Крюгер

Наш вожатий Фреді Крюгер

Обсуждение Наш вожатий Фреді Крюгер

Комментарии, рецензии и отзывы

Олександр Ірванець наш вожатий фреді крюгер: Наш вожатий Фреді Крюгер, Олександр Ірванець, 1997 читать онлайн, скачать pdf, djvu, fb2 скачать на телефон Наш вожатий Фреді Крюгер