Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 9. небога

Так скаржилась гірко небога. А Ферон, діждавшись півночі, спрямував свій корабель до гробниці, і той беззвучно підплив, ледь чутно торкаючись веслами поверхні моря. Ферон перший вийшов.на берег і сказав своїм підручним, хто що має робити. Чотирьох послав вартувати з наказом вбити кожного, хто підходив би до цього місця. Якщо ж не зможуть з ним упоратись, то хай подадуть умовний знак: наближається чужий. Сам з чотирма іншими рушив до гробниці. Решта (всіх розбійників було шістнадцять чоловік) мали залишитись біля корабля, тримаючи напоготові весла, щоб на випадок чогось непередбаченого швидко відчалити, захопивши спільників.

Коли розбійники взялись за ломи й почали пробивати отвір у гробницю, Каллірою охопили різні почуття: страх і радість, відчай і здивування, надія і невпевненість: "Що це за грюк? — думала вона. — Невже по мене нещасну прийшла якась мара, що, як кажуть люди, з'являється до покійників? А може, це голос покійників, які мене кличугь у потойбічний світ? Ні, мабуть, скоріше всього це розкрадачі гробниць. Отже, на мене чигає ще одне лихо. А проте багатство мертвому непотрібне".

Поки вона так розмірковувала, один грабіжник всунув голову в отвір і почав влізати в склеп. Калліроя кинулась до нього як до рятівника, але той, до смерті переляканий, вискочив із склепу і, тремтячи від страху, гукнув товаришам:

— Тікаймо звідси! Там сидить якась мара. Вона стереже гробницю і не пускає всередину.

Ферон почав глузувати з нього, обізвав боягузом, трупом, мертвішим за покійну, потім звелів залізти в гробницю іншому. Коли ж усі відмовились, Ферон сам поповз, тримаючи перед собою меч. Калліроя, налякана блиском заліза, забилась у куток і почала благати тремтячим голосом:

— Змилуйся наді мною, хто зглянеться над нещасною, якої не пожаліли ні чоловік, ні батьки! Не вбивай тої, яку врятував.

Ферон тепер зовсім осмілів і, будучи людиною метикованою, збагнув у чому справа. Він думав, що ж його робити. Спершу хотів убити жінку, щоб вона часом не завадила їм доконати цю справу, але потім зміркував, що з неї теж можна мати неабиякий зиск. "Можна і її,— сказав він сам до себе,— вважати однією з коштовностей цієї гробниці: тут є вдосталь срібла, вдосталь золота, •Іле найцінніше з усього — краса цієї жінки".

Отож він узяв Каллірою за руку і вивів з гробниці. Покликавши одного з помічників, Ферон сказав:

— Ось тобі мара, якої ти злякався. Чудовий з тебе розбійник, що злякався жінки! Постережи-но її. Я хочу вернути її батькам. А ми тим часом заберемо сховані всередині коштовності, оскільки вже й покійниця не охороняє їх.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |