Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 12. дурень

Тут Ферон наказав винести з корабля весла й дати Каллірої відпочити, влаштувавши все, щоб їй було зручно. Зробив він це не з людяності, а з користолюбства, скоріше як купець ніж розбійник. Сам же подався в місто, забравши з собою двох своїх помічників. Не хотів він відкрито шукати купця, щоб усі про це чули, а намагався продати дівчину тишком-нишком, з рук у руки. Проте здійснити такий задум було нелегко, бо товар був призначений не для першого-ліпшого, а на винятково багату людину, що володіє царськими скарбами, а підходити до таких осіб він просто боявся. Справа затягувалась, і Ферону вже уривався терпець. Настала ніч, він ніяк не міг заснути і казав сам собі: "Ти, Фероне, несосвітенний дурень. Стільки днів тримаєш срібло й золото в безлюдному місці немовби, крім тебе, немає на світі інших розбійників. Невже ти не знаєш, що по морю вештаються інші пірати? Навіть моїм спільникам і то не можна вірити, бо вони здатні покинути мене тут на березі і попливти. Ти вибрав собі не найчесніших людей і не таких, що зберігають вірність, а явно нікчемних пройдисвітів. Раз так, то присилуй себе заснути, а на світанку рушай до корабля, скинь у море зайву і непотрібну жінку, і не вози з собою вантаж, якого не можна збути".

Коли Ферон нарешті заснув, йому приснився сон: перед ним :іачинені двері. Тим-то він вирішив почекати ще один день. Сумний та невеселий сидів він у корчмі. В цей час вулицею проходила юрба вільних людей і рабів, серед якої вирізнявся один чоловік — уже не молодий, у чорному одязі й очевидно засмучений.

підвівся, вийшов на вулицю (цікавість — риса, властива всім людям) і запитав одного з супроводжувачів:

— Хто це?

— Еге! Видно, ти чужинець і прибув здалеку, — відповів той, — коли не знаєш Діонісія, який багатством, походженням і освітою перевершує всіх іоніян і є улюбленцем перського царя.

— А чому він у жалобі?

— Недавно померла його дружина, яку він палко любив.

Переконавшися, що йому пощастило надибати небайдужого до жінок чоловіка, Ферон підбадьорився і почав розпитувати свого співрозмовника з подвоєною цікавістю:

— Яку ж посаду ти у нього займаєш?

— Я управитель усіх його маєтків, а також опікун його дочки, маленької дівчинки, яка залишилася сиротою після смерті матері.

— А як тебе звати?

— Леона.

— Як своєчасно зустрівся я з тобою, Леоно! — вигукнув Ферон. — Я купець і прибув сюди на кораблі з Італії, через те нікого в Іонії не знаю. Одна громадянка Сибариса38, перша багачка в місті, в приступі ревнощів продала свою служницю, дівчину невимовної краси, а я її купив. Сам поміркуй, чи захочеш узяти ЇЇ за няньку для дитини (освіту вона має достатню), чи, може, визнаєш за доцільне віддати хазяїну. Тобі, мабуть, вигідніше, щоб він купив її як рабиню, а не взяв як мачуху для твоєї вихованки.

З великим задоволенням Леона слухав ці слова.

— Якийсь бог прислав мені тебе на поміч, — сказав він.— Те, про що я мріяв уві сні, ти мені пропонуєш наяву. Отже, ходімо до мене додому, будеш моїм гостем і другом. Що стосується жінки, то від її зовнішності залежить: чи це товар для мене, чи для хазяїна.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |