Розділ 3. зручна нагода

Розділ 3. зручна нагода

Зрештою Леоні трапилася зручна нагода, і він почав з Діоні-сієм таку розмову:

— Давненько, пане, ти не бував у своєму приморському маєтку, хоч тобі вже давно слід би було туди навідатися. Пора б тобі оглянути стада й сади, подивитися, як іде збір плодів. Помилуєшся й новими покоями, які ми спорудили за твоїм наказом. Та й тугу свою тобі легше буде розвіяти, коли ти візьмешся за господарські справи і скуштуєш плодів урожаю. Якщо ж ти хочеш нагородити за добру роботу якогось пастуха чи вівчаря, то подаруй йому невільницю, що її ми недавно купили.

Така пропозиція припала Діонісію до душі, і він призначив день відвідин. Одержавши розпорядження, візники взялися готувати

повози, конюхи — коней, матроси — судна. З'їздити у маєток було запрошено друзів Діонісія, а також багатьох вільновідпу-щених, бо він був щедрою людиною. Коли все було налаштовано, Діонісій звелів відправити речі й людей морем. Сам він вирішив помандрувати верхи, а повози їхатимуть слідом. Не гоже тому, хто оплакує дорогу його серцю людину, твердив він, влаштовувати пишні процесії. Виїхав він на світанку, коли вулиці ще були безлюдні, його супроводжували чотири чоловіки, в числі яких був і Леона. А Калліроя, яка тієї ночі побачила уві сні Афродіту, саме захотіла їй поклонитись. Вона молилася перед ЇЇ статуєю, коли Діонісій, скочивши з коня, увійшов у храм. Почувши позаду кроки, Калліроя обернулась. Діонісій побачив ЇЇ і вигукнув:

— Будь ласкавою до мене, Афродіто! Сподіваюся, твоя поява знаменує добро!

І він уже збирався упасти перед нею навколішки, проте Леона стримав його і сказав:

— Та що ви, пане! Це наша нова рабиня! Жінко, підійди-но до свого господаря!

При слові "господар" Калліроя, опустивши голову, залилася сльозами: їй гірко було розлучатися з волею. Але обурений Діонісій ударив Леону і сказав:

— Безбожнику! Як смієш ти, пустоголовий недотепо, розмовляти з богами, мов з людьми! Невже це її ти називаєш невільницею? І кажеш, що не відшукав її продавця? Хіба ти не чув такого повчання Гомера:

Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши, Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають, Спостерігаючи гордість людей та 'їх справедливість45.

— Перестань з мене глузувати, — озвалась до Діонісія Калліроя,— не називай богинею ту, яка не зазнала навіть людського щастя.

Божественним видався Діонісію голос Каллірої. Він бринів, як найкраща музика, і нагадував ніжний звук кіфари. Збентежений Діонісій не смів далі вести розмову, він подався у свої покої, вже охоплений полум'ям любові.

Невдовзі прибули з міста і речі. Тим часом стоголоса чутка про те, що сталося, блискавкою розійшлася по всіх усюдах. Люди збіглися поглянути на Каллірою, причому всі удавали, ніби прийшли в храм віддати шану Афродіті. Збентежена Калліроя не знала, що робити. Все кругом для неї було чуже; не бачила вона знайомої Плангони, тому що та саме давала лад у хазяйстві, щоб прийняти як слід господаря.Час минав, а в маєтку було порожньо, бо всі, неначе заворожені, стояли в храмі. Леона збагнув, у чому справа, і, прийшовши туди, забрав Каллірою додому. Немов бджоли за своєю царицею, присутні несамохіть ринули за Калліроєю, як за своєю володаркою, обраною за незвичайну красу.