Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 3. зручна нагода

Зрештою Леоні трапилася зручна нагода, і він почав з Діоні-сієм таку розмову:

— Давненько, пане, ти не бував у своєму приморському маєтку, хоч тобі вже давно слід би було туди навідатися. Пора б тобі оглянути стада й сади, подивитися, як іде збір плодів. Помилуєшся й новими покоями, які ми спорудили за твоїм наказом. Та й тугу свою тобі легше буде розвіяти, коли ти візьмешся за господарські справи і скуштуєш плодів урожаю. Якщо ж ти хочеш нагородити за добру роботу якогось пастуха чи вівчаря, то подаруй йому невільницю, що її ми недавно купили.

Така пропозиція припала Діонісію до душі, і він призначив день відвідин. Одержавши розпорядження, візники взялися готувати

повози, конюхи — коней, матроси — судна. З'їздити у маєток було запрошено друзів Діонісія, а також багатьох вільновідпу-щених, бо він був щедрою людиною. Коли все було налаштовано, Діонісій звелів відправити речі й людей морем. Сам він вирішив помандрувати верхи, а повози їхатимуть слідом. Не гоже тому, хто оплакує дорогу його серцю людину, твердив він, влаштовувати пишні процесії. Виїхав він на світанку, коли вулиці ще були безлюдні, його супроводжували чотири чоловіки, в числі яких був і Леона. А Калліроя, яка тієї ночі побачила уві сні Афродіту, саме захотіла їй поклонитись. Вона молилася перед ЇЇ статуєю, коли Діонісій, скочивши з коня, увійшов у храм. Почувши позаду кроки, Калліроя обернулась. Діонісій побачив ЇЇ і вигукнув:

— Будь ласкавою до мене, Афродіто! Сподіваюся, твоя поява знаменує добро!

І він уже збирався упасти перед нею навколішки, проте Леона стримав його і сказав:

— Та що ви, пане! Це наша нова рабиня! Жінко, підійди-но до свого господаря!

При слові "господар" Калліроя, опустивши голову, залилася сльозами: їй гірко було розлучатися з волею. Але обурений Діонісій ударив Леону і сказав:

— Безбожнику! Як смієш ти, пустоголовий недотепо, розмовляти з богами, мов з людьми! Невже це її ти називаєш невільницею? І кажеш, що не відшукав її продавця? Хіба ти не чув такого повчання Гомера:

Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши, Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають, Спостерігаючи гордість людей та 'їх справедливість45.

— Перестань з мене глузувати, — озвалась до Діонісія Калліроя,— не називай богинею ту, яка не зазнала навіть людського щастя.

Божественним видався Діонісію голос Каллірої. Він бринів, як найкраща музика, і нагадував ніжний звук кіфари. Збентежений Діонісій не смів далі вести розмову, він подався у свої покої, вже охоплений полум'ям любові.

Невдовзі прибули з міста і речі. Тим часом стоголоса чутка про те, що сталося, блискавкою розійшлася по всіх усюдах. Люди збіглися поглянути на Каллірою, причому всі удавали, ніби прийшли в храм віддати шану Афродіті. Збентежена Калліроя не знала, що робити. Все кругом для неї було чуже; не бачила вона знайомої Плангони, тому що та саме давала лад у хазяйстві, щоб прийняти як слід господаря.Час минав, а в маєтку було порожньо, бо всі, неначе заворожені, стояли в храмі. Леона збагнув, у чому справа, і, прийшовши туди, забрав Каллірою додому. Немов бджоли за своєю царицею, присутні несамохіть ринули за Калліроєю, як за своєю володаркою, обраною за незвичайну красу.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |