Розділ 5. храм богинні

Розділ 5. храм богинні

Так вони умовились, і на другий день Діонісій з'явився у храм богині в супроводі друзів, вільновідпуіцених і найвідданіших слуг, аби мати свідків. Одягнувся він якнайстаранніше, причепурився, немовби ішов на зустріч з коханою.

Був він гарний на вроду, високий на зріст і величавий. Леона з Плангоною і служницями прийшов до Каллірої і сказав:

— Діонісій — чоловік справедливий і дуже порядний. Він зараз у храмі, тож ходімо туди, скажеш йому всю правду, хто ти така. Не бійся, він допоможе тобі, не шкодуючи сил, але розмовляй з ним відверто і нічого не приховуй від нього. Тоді він поставиться до тебе прихильніше.

Неохоче пішла з ними Калліроя, задоволена принаймні тим, що розмова відбуватиметься в храмі. Коли вона ввійшла, всі подивилися на неї ще з більшим захопленням, ніж перший раз. Діонісій від подиву втратив на мить дар мови. Запала довготривала тиша. Нарешті Діонісій спромігся заговорити: щодо мене тобі, мабуть, усе відомо: я — Діонісій, перша особа в Мілеті і, мабуть, у всій Іонії, широко відомий благочестям і добродійництвом. Годиться, щоб і ти сказала про себе всю правду. Ті, хто продали тебе, твердили, ніби ти сибаритянка, продана їм твоєю панією, що приревнувала тебе до свого чоловіка.

Калліроя вкрилася рум'янцем і, опустивши голову, тихо сказала:

— Продана я вперше. А Сибариса ніколи не бачила.

— Я ж казав тобі,— звернувся Діонісій до Леони,— що вона не рабиня! Гадаю, і походження вона благородного. Скажи-но, жінко, все і, насамперед, назви ім'я своє!

— Калліроя,— відповіла вона.

Діонісію сподобалось її ім'я. Про все інше вона не хотіла говорити. Але Діонісій настирливо розпитував її, і зрештою вона сказала:

— Дозволь мені мовчати про мою долю, пане. Все, що було раніше, то — сон, казка. Нині я є те, чим стала: рабиня і чужинка.

При цих словах Калліроя намагалася приховати свої сльози, але вони котилися по щоках струмком. Слідом за нею розплакався Діонісій і всі, що стояли навколо. Декому здалося, що засумувала навіть статуя Афродіти.

Діонісій, якому цікавість не давала спокою, розпитував і далі:

— Калліроє! Зроби мені одну ласку: розкажи, хто ти така. Не дивися на мене, як на чужого, бо у нас із тобою є дещо спільне. Навіть якщо ти вчинила лихе, розкажи, не бійся.

Калліроя обурилась на ці слова.

— Не ображай мене. Я не причетна ні до якого злочину. Моє щасливе минуле і сучасне відрізняються, як день і ніч. Через те я не хочу розповідати, хто я була, бо побоююсь, що люди назвуть мене хвалькуватою, а мою розповідь брехливою. Настільки моє минуле не схоже на сьогодення.

Діонісію сподобалося, що дівчина міркує так розумно й розважливо.

— Я чудово розумію тебе,— сказав він.— Але якби ти навіть і хвалилася, то ніяк не зможеш себе перехвалити. Жодне славослів'я не зможе віддати тобі належне.

Зрештою Калліроя почала розповідати про себе.

— Я дочка Гермократа, сіракузького стратега. Зі мною стався нещасливий випадок, я знепритомніла, і батьки мене пишно поховали. В мою гробницю залізли грабіжники. На той час я вже опритомніла. Вони забрали мене й привезли сюди, і їхній ватажок Ферон тихцем продав мене присутньому тут Лєоні.

Розповідаючи свою історію, Калліроя ні словом не згадала про Херея.

— Прошу тебе, Діонісіє, про одне,— додала вона.— Адже ти грек, і громадянин славного міста, і до того ж високоосвічена

людина: не будь схожий на розбійників і не позбавляй мене батьківщини і моїх рідних. Для такого багача, як ти, нічого не варто відпустити на волю одну рабиню. До того ж, якщо ти повернеш мене моєму батькові, той віддасть тобі заплачені за мене гроші. Гермократ уміє бути вдячним. Ми захоплюємось Алкіноєм46 і цінуємо його за те, що він допоміг Одіссеєві повернутися на батьківщину. Ось і я звертаюсь до тебе з уклінним проханням: допоможи сироті-полонянці. Якщо я не зможу стати вільною, то накладу на себе руки.

Почувши ці слова, Діонісій заплакав — здавалося, над долею Каллірої, але насправді він оплакував самого себе, відчуваючи, що не збудеться його мрія задовольнити свою пристрасть.

— Не журися, Калліроє,— заспокоював він її.— Я зроблю все, що просиш. За свідка беру Афродіту. А тим часом до тебе будуть ставитись як до пані, а не як до рабині.