Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 4. придконога

Не встигли вони причалити до берега, про їхнє прибуття уже стало відомо завдяки прудконогій Чутці, яка саме тоді особливо поспішала донести в Сіракузи силу дивовижних новин. Всі сіра-кузяни збіглися до гавані, виявляючи різні людські почуття: хто плакав, хто дивувався, хто розпитував, хто не вірив, бо їх вразила розповідь про те, що сталося, а мати Каллірої, побачивши похоронні подарунки, заголосила:

— Ой, це ж речі твої, пізнаю їх усі. Тільки тебе, моя донечко, немає. Ой, що ж то за розбійники такі! Одяг і золото зберегли в повній цілості, а вкрали тільки мою дочку!

Уся гавань вторувала їй жіночими риданнями, земля і море здригалися від жалібних стогонів.

Проте Гермократ, людина досвідчена і у військових, і в державних справах, оголосив:

— Розбирати цю справу належить не тут, треба провести слідство згідно з велінням закону. Скличемо народні збори: можливо, доведеться провести судове розслідування.

Щойно він це сказав, як театр уже був переповнений. На ці Збори прийшли навіть жінки. Народ сидів схвильований. Перший виступив Херей, у жалобі, блідий і скорботний, достеменно такий, як тоді, коли йшов за домовиною дружини. Він не захотів піднятися на трибуну, а стояв унизу, заливаючися сльозами. Спро-пував був заговорити, але не міг вимовити й слова. А люд заохочував його:

— Наберися сміливості! Говори! Насилу Херей підняв очі і сказав:

— Не личить мені виступати з промовою на народних зборах за таких обставин, коли весь я в полоні скорботи. Однак я змушений пересилити свій сум, змушений говорити і жити, поки розкрию цю таємницю і довідаюся, куди зникла Калліроя. З таким наміром я відплив із Сіракуз, не знаю, в щасливе чи нещасливе плавання. При тихій погоді ми помітили судно, яке носилося по волі хвиль. Здивовані, ми під'їхали ближче. Мені видалося, ніби я бачу могилу моєї бідолашної дружини: її речі були там у повній цілості, все було там, крім самої Каллірої. На палубі лежали загиблі моряки — люди :ювсім нам невідомі. Між ними ми знайшли оцього напівмертвого чолов'ягу. Я підібрав його і привіз сюди цілого й неушкодженого.

Тим часом міська сторожа ввела в театр зв'язаного Ферона; слідом за ним несли колесо, вогонь і батоги. Так відплачувало йому Провидіння за "героїчні" подвиги. Коли він опинився посередині, архонти почали допит:

— Хто ти такий?

— Деметрій,— відповів Ферон.

— Звідкіля ти?

— Крітянин.

— Розкажи, що знаєш.

— Мандруючи в Іонію по свого брата, я по дорозі відстав від свого корабля і сів потім на судно, яке пропливало мимо. Я думав, що то купці, а тепер знаю, що то були грабіжники. Нас довго носило по морю, і всі інші загинули від нестачі води, тільки я один врятувався, тому що на моїй совісті немає ні одного поганого пчинку. Не будьте, сіракузяни, народе уславлений людяністю, суворіші до мене, ніж; були спрага і море.

Вислухавши цю жалібну промову, сіракузяни пройнялися спів-чуттям до Ферона, і, можливо, він зумів би їх переконати та ще її одержати грошову допомогу, якби не обурилось від такого брехливого виступу якесь божество, що вирішило помститися йому на Каллірою. Інакше один з наймерзенніших учинків, чого доброго, міг би минутися безкарно, бо сіракузяни починали вірити, що Ферон врятувався завдяки своєму благочестю, а в дійсності він залишився живий тільки на те, щоб зазнати якнайсуворішої кари.Так-от, один рибалка, який сидів на зборах, упізнав розбійника і стиха сказав своїм сусідам:

— Цього чолов'ягу я бачив і раніше: він швендяв по гавані. Люди почали переказувати ці слова один одному, і хтось крикнув:

— Він бреше!

Всі присутні озирнулись у той бік, і архонти наказали виступити тому, хто вже бачив Ферона. Хоч як Фєрон відмовлявся, сіракузяни повірили рибалці. Негайно викликали катів, і ремені градом посипалися на спину лиходія. Та хоч як його батожили і пекли вогнем, він довго ні до чого не признавався, і здавалося, що витримає тортури. Проте справжню силу у людей мають тільки совість і всемогутня правда. Зрештою Фєрон таки не витримав і почав розповідати:

— Побачивши, що разом з покійною в гробницю понесли велике багатство, я набрав зграю розбійників. Ми відкрили склеп. Покійницю знайшли живою. Гробницю ми очистили і всі речі перенесли на судно. Прибувши в Мілет, ми продали там тільки жінку, а все інше хотіли перевезти на Кріт. Проте супротивні вітри загнали нас у Іонійське море, де ви мене й підібрали.

Отож Фєрон розповів усе, як було, і не сказав тільки імені того, хто купив Каллірою.

Серед присутніх запанувала загальна радість і водночас смуток: радість тому, що Калліроя жива, а смуток, що вона продана в рабство. Ферона засудили до страти, але Херей попросив до пори до часу не виконувати вироку.

— Дозвольте,— сказав він,— щоб Фєрон супроводив мене до Мі-лета і показав мені тих, хто купив Каллірою. Зважте на моє тяжке становище: я змушений заступатися за того, хто продав мою дружину.

Йому заперечив Гермократ, який сказав:

— Краще ускладнити пошуки, ніж порушити закон. А вас, сіракузяни, я прошу: взявши до уваги мої воєнні заслуги, допоможіть мені знайти доньку і дозвольте відправити з цією метою експедицію на її розшуки. Може, ще пощастить нам її звільнити і привезти додому.

Народ заволав:

— Ми всі ладні вирушити з тобою !

Більшість членів Ради зголосилася увійти до складу експедиції. &   Але Гермократ рішуче заявив:

— Я щиро вдячний всім. Однак досить вибрати двох послів від народу і двох від Ради. П'ятим хай буде Хєрей.

Ця думка сподобалась і була схвалена. Після цього Гермократ закрив засідання народних зборів.

Ферона супроводив на страту великий натовп людей. Його розіп'яли перед гробницею Каллірої, і він дивився мертвими очима

рсста на море, що по ньому віз полонянкою дочку Гермократа, >ї навіть афіняни не змогли полонити.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |