Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 6. попутній вітер

Попутній вітер підхопив трієру, і вона помчала неначе прямісінько слідами Феронового судна. Незабаром вони прибули в Іонію і кинули якір біля берегів уже відомого нам мису у володіннях Діонісія. Стомлені плаванням, матроси поспішили вийти на берег, і взялися до діла: хто напинав намети, хто лаштував трапезу, а Херей з Поліхармом пішли подивитися околицю.

— Як же нам відшукати Каллірою? — питав Херей.— Що, коли Ферон обдурив нас, і бідолашної вже немає на цім світі. А якщо вона справді продана, то куди продана. Як про це дізнатись? Адже Азія безмежна!

Прогулюючись, вони надибали храм Афродіти. їм спало на думку віддати шану богині. Херей припав до її колін і попросив:

— Володарко Афродіто! Ти показала мені Каллірою під час свого свята, тож поверни мені ту, яку колись ласкаво подарувала.

Піднявши в цю мить зір, він побачив золоте зображення Ка-ллірої поруч із статуєю богині. Це зображення було жертовним подарунком Діонісія, присвяченим Афродіті.

...А в того і серце й коліна ослабли.

У голові Херея запаморочилося, він знепритомнів і впав. Побачивши, що з молодиком таке сталося, храмова служка принесла води і, привівши його до притомності, почала заспокоювати:

— Заспокойся, синку! Наша богиня не одного вже приголомшила своєю появою. Вона часто показується людям навіч, її поява — призвістка великого щастя. Чи бачиш оце золоте зображення? Ця жінка була рабинею, а нині Афродіта зробила її панею над усіма нами.

— Хто вона така? — запитав Херей.

— Це, синку, володарка цього маєтку, жінка Діонісія, найбільшого можновладця в Іонії.

Поліхарм чув цю розмову і, швидко зміркувавши, завадив Хереєві розпитувати далі — підхопив його і вивів з храму. Він не хотів, щоб тутешньому людові стало відомо, чого їм треба, перш ніж вони ретельно обміркують становище і про все домовляться.

У присутності служниці Херей не вимовив ані слова. Бідолаха стримувався, і лише сльози невгамовно котилися з його очей. Але підійшовши подалі від храму, він кинувся на землю зі словами:

— Навіщо ти зберегло мене, милосердне море? Невже для того, щоб після щасливого плавання я міг побачити Каллірою жінкою ишого? Ніколи, Калліроє, я не припускав, що таке може статися, Іавіть після моєї смерті. Як же бути мені тепер, мені, безталан-Іому? ! Я покладав усі надії на те, що заберу тебе, Калліроє, у твого пана, і вірив, що викупом зможу пом'якшити того, хто тебе купив. Тепер я дізнався, що ти багата, може, навіть цариця. Наскільки щасливішим я почував би себе, якби знайшов тебе жебрачкою. Чи стане мені нахабства прийти до Діонісія і сказати: "Віддай мені жінку"? Хіба таке кажуть одруженому? Адже я не зможу,— якби я зустрівся з тобою, Калліроє,— і підійти до тебе. Мені недоступна найзвичайнісінька річ — привітатися до тебе як звичайному громадянину. Що тут говорити, я наражаюся на небезпеку загинути в ролі спокусника власної жінки.

Так нарікав Херей, а Поліхарм втішав його як міг.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |