Розділ 7. військова трієра

Розділ 7. військова трієра

У той час Фока, економ Діонісія, здивовано і не без страху розглядав військову трієру. Привітно заговоривши з одним матросом, нін вивідав від нього всю правду, — що це за люди, звідкіля нони і з якою метою прибули,— і зрозумів, що трієра привезла для Діонісія велику біду, бо розлуки з Калліроєю йому не пережити. Відданий своєму панові, він надумав відвернути небезпеку і попередити війну, хай і не між державами, а між окремими людьми, бо загрожувала вона тільки дому Діонісія. Через те він помчав верхи до одного з сторожових постів персів і повідомив, ніби в бухті ховається ворожа трієра, яка, очевидно, причалила для розвідки або для грабунку. В інтересі царя було б, доводив він, знешкодити її, поки нона накоїть лиха. Йому вдалося переконати персів, і загін воїнів рушив до бухти, де стояло судно. Глибокої ночі вони напали на корабель, захопили його і спалили, а всіх, кого взяли живими, зв'язали І чабрали з собою в укріплення.

Коли відбувся розподіл бранців, Херей і Поліхарм попросили, щоб їх обох продали одному хазяїну. Той з воїнів, якому вони дісталися, продав їх у Карію. Там вони з тяжкими кайданами на ногах обробляли землю Мітрідата.

А тим часом Каллірої наснився Херей, закутий у кайдани. Він хотів до неї підійти, але не міг зробити і кроку. Вона закричала уві сні голосно і пронизливо: "Херею! Сюди! До мене!" Ім'я Херея Діонісій почув уперше. Він запитав схвильовану дружину.Трохи заспокоївшись, Калліроя покликала до себе жрицю. Старенька одразу з'явилася і сказала:

— Дитино моя! У тебе є все, чого твоя душа забажає. Чому ж ти плачеш? Адже навіть чужоземці віддають тобі почесті як богині. Нещодавно в храмі побували двоє гарних юнаків — вони завітали сюди, пропливаючи повз наш берег. Один із них, поглянувши на твоє зображення, ледь не спустив дух. Такими чарами наділила тебе Афродіта!

Ці слова вразили Каллірою в саме серце. Втупившись у жрицю палаючим поглядом, вона закричала, мов навіжена:

— Які чужоземці? Звідкіля вони пливли? Шо вони тобі казали? Старенька так злякалася, аж їй на мить одібрало мову. Потім сказала:

— Я тільки бачила їх, а чути від них — нічого не чула.

— Змалюй, які вони собою! Згадай їхні риси! — вимагала Калліроя.

Старенька описала їхній зовнішній вигляд, щоправда, досить приблизно, але Калліроя майже впевнилася в своєму здогаді. Бо кожна людина охоче вірить у те, у що їй хочеться вірити. Озирнувшись на Плангону, Калліроя сказала:

— Мабуть, це бідолашний Херей завітав сюди, розшукуючи мене. Що ж із ним сталося? Спробуємо довідатися, але про це нікому нічичирк.

Залишившися сам на сам з Діонісієм, Калліроя розповіла йому все, що почула від жриці, нічого не додаючи від себе. Вона прекрасно знала: закохані з природи схильні до цікавості і Діонісій сам захоче довідатися, що сталося. Так воно і вийшло. В душі Діонісія спалахнули ревнощі, але підозри його були спрямовані не на Херея. Він боявся, що на Каллірою накинув оком хтось із місцевих мешканців. Тремтячи над своєю дружиною-красунею, він ладен був страхатися всього на світі й ревнував її не тільки до смертних чоловіків, а й побоювався, що його суперником може стати хтось із небожителів. Тому, викликавши Фоку, він почав його розпитувати:

— Що то за молоді люди були в храмі і звідкіля? Чи багаті вони? Чи гарні собою? Чому вони вшановували Афродіту? Хто їм про цей храм повідомив? Хто їм дозволив туди зайти?

Фока сказав, що нічого не зна<-. Зробив він це не зі страху перед Діонісієм, а з побоювань, що Калліроя, дізнавшися про цей випадок, призведе до загибелі і самого Діонісія, і його рід. Оскільки він затято твердив, що ніяких мандрівників тут не було, Діонісій почав підозрювати економа: може, той став учасником змови.

Розлютившися, він наказав піддати бідолаху тортурам на колесі і відшмагати батогами, а крім того, звелів скликати всіх селян, переконаний, що серед них ховається звідник.

Тоді Фока, усвідомивши, в яку халепу потрапив, мовив:

— Я відкрию правду, але тільки тобі одному, пане. Діонісій, відпустивши всіх інших, гримнув:

— Дивись, ми тепер з тобою одні. Тож годі брехати. Кажи правду, хоч би яка вона була мені неприємна.

— Для тебе не сталося нічого поганого, пане,— відповів Фока. — Ось вислухай мою розповідь, і сам переконаєшся: я зробив усе тобі на користь. Можливо, її початок буде трохи неприємний, але ти не переживай і терпеливо вислухай усе. Запевняю тебе: у неї щасливе закінчення.

Діонісій, насторожений таким попередженням, весь перетворився на слух. І Фока почав:

— З Сіцілії припливла сюди трієра з сіракузькими послами вимагати від тебе повернути Каллірою.

Діонісій при цих словах смертельно зблід, і морок окутав його зір. В його уяві вималювався Херей, який, підійшовши до нього, потягнув за собою Каллірою. Діонісій упав, непорушний і блідий, як мрець. Хоч як Фока розгубився, проте не покликав нікого на допомогу, щоб не мати зайвого свідка і щоб усе залишилося в таємниці. Так-сяк йому вдалося, нарешті, привести свого пана до тями.

— Не хвилюйся,— заспокоював він Діонісія,— Херей загинув, корабель знищений, і нема нам чого боятися.

Ці слова вернули життя Діонісію. Коли він повністю прийшов до тями, то детально розпитав про все, а Фока розповів те, що йому повідомив матрос: звідки трієра, хто на ній був, з якою метою сіракузяни припливли в Іонію. Розповів і про свій підступний задум, про те, як наслав персів, про нічні події, пожежу, загибель корабля, січу, кайдани. Немовби чорна хмара зійшла з душі Діонісія і, обійнявши міцно Фоку, він розчулився:

Ти мій доброчинець, ти справжній мій захисник і найнадійніша опора. Завдяки тобі я маю Каллірою і сина. Ніколи я не наказав би забити Херея, але не буду тобі докоряти за те, що ти зробив. Цей злочин ти скоїв з прихильності до свого хазяїна. В одному тільки ти схибив, що не поцікавився, чи Херей знайшовся серед убитих, чи, може, став бранцем. Треба було тобі віднайти його тіло. Він удостоївся б поховання, а моя душа була б спокійніша. А так не можу почувати себе цілковито щасливим, думаючи, що, може, він попав у бранці. Адже ми не знаємо навіть, хто з них і куди проданий.