Розділ 7. причина наклепу
Розділ 7. причина наклепу
Одержавши царевого листа, Мітрідат оторопів. Він не міг збагнути причини наклепу. Аж тут Гігін, який саме вернувся з Мі-лета, повідомив, що наробили слуги. Отже, зраджений власним листом, Мітрідат ладен був не їхати в Персію з остраху, що розгніваний цар повірить обмовам, а радше захопити Мілет, умертвити Діонісія, призвідця цієї халепи, і, віднявши у нього Каллі-рою, відколотись від перської держави.
"Навіщо поспішаєш, — говорив сам до себе він, — віддавати свою волю в руки деспота? Можливо, ти, залишаючись на місці, переможеш? Адже цар далеко звідси, а його полководці нікудишні.
Якби він навіть тебе скинув, то нічого гіршого не зможеш зазнати. В такому випадку ти не зрадиш двох найбільших цінностей — кохання і влади. Поволодарювавши, не страшно й загорнутися в саван, та й смерть з Калліроєю солодка".
В той час як він так розмірковував і готувався у подорож до столиці, прийшла звістка, що Діонісій вже виїхав з Мілета, взявши з собою Каллірою. Це повідомлення засмутило Мітрідата ще дужче, ніж наказ царя з'явитися на суд. Оплакавши гірко свою долю, він сказав у думці: "Тепер мені нема чого тут залишатися. Підвела мене Доля. Проте, сподіваюся, цар пересвідчиться, що я ні в чому не винен. Та коли навіть мені доведеться загинути, то принаймні я ще раз побачу Каллірою. На судовому розгляді Херей і Поліхарм виступлять не тільки як мої захисники, але і як свідки".
Тим-то Мітрідат наказав своєму почтові супроводити його. Він виїхав з Карії в бадьорому настрої, не почуваючи за собою будь-якої вини. Через те його проводжали не зі сльозами на очах, а напутнім бенкетом і жертвами за успішне завершення подорожі.
Таку пишну валку відправив Ерот із Карії, а другу, ще пишнішу, з Іонії. Пишнота іонійської була навіть яскравішою і величавішою. Бо перед нею бігла чутка, яка повідомляла всіх, що їде Калліроя, жінка з гучним ім'ям, незрівнянне чудо природи:
Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта.
Ще більшої слави їй додала чутка про майбутній суд. Цілі міста Ішходили назустріч, вулиці запруджував народ, який збігався, щоб подивитись на Каллірою. І всі визнали, що вона ще вродливіша, ніж про неї розповідають.
Діонісій, якого називали щасливчиком, сумував: його лякало власне щастя. Як людина освічена він обмірковував непостійність Ерота. Через те і поети, і скульптори вручають йому як атрибути лук і вогонь — речі найлегші і нестійкі. Спливли на пам'ять давні розповіді про мінливість прекрасних жінок. Все лякало Діонісія. Всюди він бачив суперників, не тільки у тому, кого позиває до суду, а й у самому судді. Отож він уже шкодував, що необачно звірився Фарнакові, в той час як "була тут змога милу щиро любити".
Адже пильнувати Каллірою вдома в Мілеті — одне, а зовсім інше охороняти її від усієї Азії. Однак він не відкрив дружині, чого вони їдуть у столицю, сказав тільки, що цар буцімто бажає порадитися з ним у справах Іонії.
У Каллірої теж було сумно на душі, їй не хотілося залишати бере-І in грецького моря: доки вона бачиламілетську гавань, їй здавалося, що й Сіракузи десь близько; крім того, велику розраду приносив їй нагробний пам'ятник Хереєві, який височів на горбі над морем.
Обсуждение Херей і Калліроя
Комментарии, рецензии и отзывы