Розділ 2. подорож

Розділ 2. подорож

Так проходила їх подорож, а тим часом Мітрідат їхав швидше за них та ще й вибрав інший шлях — через Вірменію. Зробив він це, побоюючись, аби цар не запідозрив його в тому, що він іде слідом за Калліроєю. До того ж Мітрідат прагнув прибути раніше за позивача, щоб підготуватися до суду як слід. Прибувши до Вавілона (цар саме перебував у цьому місті), перший день він відпочивав у своїх палатах: кожний сатрап мав там власний дім, де зупинявся, приїжджаючи у справах. На другий день Мітрідат з'явився у царський палац і, привітавши перських сановників, звернувся до євнуха Ар-таксата, найважливішої і найвпливовішої особи при царі, якому попередньо послав коштовні подарунки, з таким проханням:

— Сповісти царю таке: його слуга Мітрідат з'явився, щоб очистити себе від наклепу, який звів на нього грек, і щоб віддати царю поклін.

Незабаром євнух вийшов до Мітрідата і передав йому таку цареву відповідь:— Цар не бажає ніскільки скривдити Мітрідата, а позов проти нього він розглядатиме після того, як сюди прибуде Діонісій.

Вклонившись, Мітрідат вийшов з палацу, а, повернувшися додому, запросив до себе Херея і заявив йому таке:

— Я став підсудним через те, що хотів вернути тобі Каллірою. Справа в тому, що Діонісій твердить, начебто лист до твоєї дружини писав не ти, а я, і вбачає в цьому доказ моєї розбещеності. Бо він переконаний, що тебе нема в живих. Нехай він собі вірить у це і надалі, аж до твоєї раптової появи на суді. На віддяку за все те добре, що я тобі зробив, прошу одного: до суду не появлятися людям на очі, наберись терпеливості, уникай побачення з Каллі-роєю і нікого не розпитуй про неї.

Неохоче слухав такі слова Херей і старався приховати свої почуття, але сльози покотилися по його щоках.

— Корюся твоїй волі, володарю,— відповів він Мітрідатові і ввійшов у кімнату, в якій проживав разом з другом Поліхармом. Там, кинувшись на підлогу, він розірвав на собі хітон і,

Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені, І Голову всю він посипав, обличчя сплямувавши прекрасне82.

' Потім, ридаючи, заволав:

— О, Калліроє! Ми з тобою перебуваємо поруч, але не бачимо одне одного. Ти тут ні при чому, бо не знаєш, що Херей живий. А я — найнікчемніший з нікчемних! Мені веліли не зустрічатися з тобою, а я, боягуз, прив'язаний до життя, ось до чого докотився, виконуючи волю тирана! Якби тобі хтось таке наказав, то ти радше погодилася б розлучитися з життям!

Поліхарм якомога утішав Херея.

А тим часом до Вавілона під'їжджав Діонісій. Але задовго до його приїзду місто облетіла чутка, сповіщаючи всіх, що сюди прибуває жінка, якій рівної на землі досі сонце не бачило. Перси з природи ласі на жіночу вроду, через те у кожному будинку і на кожній вулиці тільки й мови було що про цю подію.

Зрозуміло, ця чутка дійшла й до самого царя. Тим-то він запитав євнуха Артаксата, чи приїхала вже мілетянка.

Діонісія вже давно турбувало те, що про його дружину пішов такий широкий розголос, і, чим ближче він під'їжджав до Вавілона, тим дужче брав його неспокій. Зігхаючи тяжко, він говорив сам до себе так:

— Це тобі, Діонісію, не Мілет, твоє рідне місто! Ти і там жахався підступів. А тепер, необачний чоловіче, зовсім утратив пильність! Як то ти можеш везти з собою Каллірою у Вавілон, де на кожному кроці Мітрідати? Менелай навіть у цнотливій Спарті не зумів допильнувати Єлени, так що чужинець-пастух спромігся

нидатися їй принаднішим за самого царя. Таких Парісів у Персії гьма-тьменна! Хіба ти не бачиш небезпек, не помічаєш, як вони обступають тебе з усіх боків? Назустріч нам виходять цілі міста, перед нами запобігають сатрапи. Калліроя загордилася вже нині, <І що буде, коли побачить її цар? Єдиний порятунок для тебе — не показувати дружину на люди. Збережеш її тільки в тому разі, коли зможеш її сховати від чужих очей.

Заглиблений у такі роздуми, він сів на коня, а Каллірої велів їхати в повозі під спущеним покривалом. Можливо, йому вдалось би те, чого так бажав, якби не стався такий випадок.