Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 10. підземні боги

Тим-то Діонісій часто вигукував:

— Що це за Протесілай90 воскрес у наш час? Кого з підземних богів я зневажив, щоб мати за суперника покійника, якому я побудував гробницю? Афродіто, володарко, ти завела мене в пастку, ти, якій я спорудив храм і часто приношу жертви. Навіщо показала ти мені Каллірою, якщо не збиралася зберегти її для мене? Навіщо ти мене зробила батьком, якщо я не був навіть ЇЇ чоловіком?

Потім він обіймав сина й звертався до нього з сльозами на очах:

— Бідний мій синку, раніше мені здавалось, що ти народився для щастя, а тепер гадаю, що навпаки. Зоставила тебе твоя мати мені на пам'ять про розбите кохання. Ти, звичайно, ще зовсім малий, проте, мабуть, відчуваєш, через що твій батько сумує. Навіщо нам було їхати в цю злощасну подорож! Не треба було покидати Мілет. Вавілон занапастив нас. Наш позов ми програли. Мітрідат перетворив мене в обвинуваченого. Але ще з більшим острахом я чекаю другого суду. Він може скінчитися куди гірше. Від самої думки про нього у мене пропадає будь-яка надія. Ще до рішення суду відняли мою дружину, і мені доводиться судитися за неї з іншим. Але що найгірше: я не знаю, кого з нас вона вибере. Ти, дитинко, зможеш це вивідати у матері. Тому піди до неїнегайно і проси її за батька. Розплачся, поцілуй маму і скажи їй: "Мамусю! Мій батько любить тебе". Але ні в чому їй не дорікай! Що ти верзеш, вихователю? Нам не дозволяють заходити в палац? Яке жорстоке насильство! Не пропускають до матері сина, що приходить як посланець від батька!

Отож усі ці дні в душі Діонісія точилася шалена боротьба кохання і розуму, а тим часом Херей страждав, пригнічений невимовною скорботою. Прикинувшись хворим, він звелів Поліхарму провести Мітрідата — їхнього добродія. Залишившись наодинці, Херей зв'язав зашморг і перед тим, як накинути його собі на шию, сказав на прощання таке:

— Краще було мені померти в Карії на хресті, до якого привело мене брехливе обвинувачення. Бо тоді я розлучився б з життям, переконаний, що Калліроя мене любить, а тепер я втрачаю не тільки життя, а й утіху, яку приносить смерть. Калліроя, побачивши мене, не підійшла, не поцілувала. Вона соромилась того іншого. Більше їй не доведеться опускати свої очі: я випереджу судовий вирок, не зазнаю привселюдної ганьби. Куди мені позиватися з Діонісієм; адже я чужоземець і бідняк, і взагалі ніхто. А тобі, дружино, бажаю всього найкращого в житті! Називаю тебе дружиною, хоч ти любиш уже іншого. Залишаю тебе, бо не хочу бути на заваді твоєму родинному щастю. Живи в достатку і розкоші, насолоджуйся багатствами Іонії. Люби кого хочеш. Але тепер, коли Херей дійсно помре, благаю тебе, Калліроє, зроби мені останню послугу. Після моєї смерті підійди до мого мертвого тіла і, якщо зможеш, заплач над ним. Це буде для мене важливіше за безсмертя! Схиливши голову перед могилою, прокажи таке: "Херею! Ти справді пішов з життя, тепер ти мертвий. А я мала намір вибрати тебе на царському суді". Почую я твої слова, жінко, і, можливо, повірю тобі. Додаси мені тим слави у підземних богів.

Й хоч уАїді про мертвих ми маємо все забувати, Свого товариша любого й там пам'ятатимуть завжди91.

З такими скорботними словами Херей поцілував петлю і так промовив до неї:

— Ти, петле, моя втіха і захисниця! Завдяки тобі я стану переможцем. Ти полюбила мене сильніше від Каллірої.

У той самий час, як Херей засував голову в петлю, до кімнати зайшов Поліхарм і врятував його від загибелі. Далі він пильнував друга, немов божевільного, і вже більше від нього не відходив.

Тим часом наблизився призначений день суду.

Напередодні того дня, коли цар мав вирішити, чиєю жінкою повинна бути Калліроя — Херея чи Діонісія, весь Вавілон перебував у стані небувалого збудження. І вдома, в родинному колі, і, зустрічаючись на вулиці, вавілоняни розмовляли тільки про одне: "Завтра шлюб Каллірої. Кому з цих двох усміхнеться щастя?" В думках городян не було одностайності. Прихильники Херея доводили: "Херей був її першим чоловіком, він узяв її за дружину, коли вона була дівчиною, їхня любов була взаємною. Батько віддав її Херею за жінку, рідне місто влаштувало їй похорон. Він не розірвав шлюбу, та й вона його не покинула. А Діонісій просто купив її — не одружився з нею. Продали йому Каллірою розбійники, а вільну жінку купувати не дозволяється".

Ті, що співчували Діонісію, відстоювали зовсім протилежну точку зору: "Діонісій звільнив Каллірою з пазурів піратів — її, яку чекала загибель; за її визволення він заплатив талант. Спочатку він її врятував, потім одружився, а Херей після одруження вбив бідолашну. Калліроя повинна цінувати такого чоловіка. На користь Діонісія говорить і те, що в них є спільна дитина".

Такі розмови вели чоловіки, а жінки не тільки балакали між собою, а й давали Каллірої поради, немовби вона була поруч: "Калліроє! Не кидай чоловіка, за якого ти вийшла дівчиною! Вибери того, кого ти вперше покохала, вибери свого земляка, щоб ти знову побачила батька. А то будеш жити на чужині як вигнанка". Проте інші повчали її інакше: "Вибери за чоловіка свого благодійника, свого рятівника, а не того, хто тебе замордував. А що буде, якщо Херей знову знавісніє від люті? Знову тоді могила? Не кидай сина! Шануй батька своєї дитини". Такі-то розмови можна було почути, весь Вавілон перетворився, так би мовити, в судилище.

Настала остання ніч перед процесом, і цар із царицею спочивали на своїх ложах, кожен думаючи про своє. Цариця бажалаякнайскорішої появи дня, щоб зняти з себе, немов вантаж, цареве доручення; її гнітило порівняння краси Каллірої з власною. Підозрілими цариці видавались часті відвідини і надмірна увага царя до Каллірої. Раніше він заходив у жіночу частину палацу досить рідко, а відтоді, коли там оселилася Калліроя, почав учащати туди щодня. Не оминуло її уваги й те, що цар під час розмов крадькома зиркав на Каллірою, як він відводив очі від неї, а вони самохіть до неї повертались. З радістю чекала Статіра ранку, а тим часом в душі царя вирували зовсім інші почуття. Він не склепив очей усю ніч.

Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово Перевертаючись92,

так розмірковував сам із собою:

"Наближається суд. Даремно я відклав його на такий короткий термін. Як мені повестися завтра? Калліроя поїде назавжди в Мілет або в Сіракузи. Бідні мої очі! Ще одну-єдину годину ви зможете насолоджуватись такою красою, а потім щасливішим за мене буде мій раб. Подумай, душе моя, що тобі далі робити. Будь відвертою. Не маєш-бо ніякого порадника. Не приховуй нічого: для закоханого порадником є сама любов. Перш за все дай відповідь самому собі: хто ти такий? Чи ти чоловік, закоханий в Каллірою, чи її суддя? Не обманюй себе. Хоч як би ти заперечував — ти закохався. А коли перестанеш її бачити, то це відразу виявиться. Так що ж? Навіщо ти хочеш собі самому заподіяти шкоду? Сонце93, твій пращур, вибрало для тебе оце створіння, найпре-красніше з усіх, яких воно споглядає, а ти ухиляєшся від цього божественного подарунка? Що мені врешті-решт Херей чи Діо-нісій! Це ж просто нікчемні раби! Хіба годиться, щоб я, великий цар, влаштовував їхній шлюб, тобто брав на себе обов'язки свахи? Що говорити, я поквапився взяти на себе вирішення судової справи, і всім це відомо. Особливо соромно мені перед Статірою. Таким чином, не виявляй прилюдно своєї любові й не доводь до кінця розгляд справи. Досить з тебе дивитись на Каллірою. Відклади засідання суду. Таке право має навіть звичайний суддя".

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |