Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 3. євнух артаксат

Цар, який покликав до себе євнуха Артаксата, найвірнішого із усіх прибічників, спочатку соромився признатися навіть йому, що в нього діється на душі. Артаксат, помітивши хвилювання царя і його бажання щось сказати, мовив:

— Володарю, навіщо ти приховуєш щось від свого раба, який бажає тобі добра і вміс мовчати? Чи не сталась якась біда? Чи не змова часом якась...

— Змова і то велика,— відказав цар,— але виходить вона не від людей, а від бога. Хто такий Ерот, раніше знав я з міфів і поем, знав, що панує він над усіма богами і навіть сам Зевс йому підвладний, однак я не вірив, що хтось зможе стати сильнішим за мене. Так ось навістив мене цей бог, оселився в моїй душі всесильний і неосяжний Ерот і, страшно признатись, справді мене полонив.

При цих словах очі царя наповнилися сльозами, так що він не спроможний був далі говорити. Як тільки цар замовк, Артаксат вмить зрозумів, хто завдав рани цареві. Він уже здогадувався про дещо, бо знав, що диму без вогню не буває. Але тепер у нього не було ніяких сумнівів,— було ясно, що цар закохався ні в кого іншого, як у Каллірою. На такий здогад наводила її присутність у палаці. Однак Артаксат удавав, що не розуміє, про що йдеться, і запитав царя:

— Яка то краса могла заволодіти тобою, мій царю, тобою, якому служить усе прекрасне на світі: золото, срібло, шати, коні, міста й народи. Є тисячі вродливих жінок, але найпрекрасніша із усіх, що живуть під сонцем, це Статіра, якою насолоджуєшся один тільки ти. Щоправда, любов проходить, коли нею наситишся. А може, полонила тебе якась богиня, що спустилася з неба, або друга Фетіда, яка вийшла з морських глибин? Адже я впевнений, що самі боги прагнуть твого товариства.

На це цар відповів:

— Можливо, і слушним є твоє припущення, що цією жінкою є якась богиня, бо краса її божественна. Дарма вона приховує своє божественне походження, вдаючи, що є грекинею із Сіракуз. І це ще один доказ її неправдивості. Не бажаючи, щоб її викрили, вона назвала місцем свого народження не одне з тих міст, що підвладні нам, а вигадала байку, начебто походить з міста, далеко за Іонійським морем. З'явилась вона переді мною під приводом суду, а насправді для того, щоб полонити мене. З дива не можу вийти, як то ти посмів назвати найвродливішою з усіх жінок Статіру, маючи перед своїми очима Каллірою. Треба поміркувати, як мені звільнитися від мук. Розглянься на всі боки, чи не знайдуться для мене якісь ліки.

— Є такі ліки, мій царю, — відповів Артаксат, — винайдені вони як греками, так і варварами. Немає інших ліків на кохання, крім самого предмета кохання. Це, власне, має на увазі й мудре прислів'я: "Хто рану заподіяв, той сам її і вилікує".

Слова Артаксата присоромили царя:

— Прикуси-но язика! Навіть мови не може бути про те, щоб я спокушав чужу дружину. Ніколи я не зневажу законів, які сам установив, не зневажу справедливості, якої дотримуюсь у всіх своїх діях. Ніхто не дорікне мені за розбещеність. На цьому мене не спіймаєш!

Налякавшись, чи не сказав випадково чогось необачного, Артаксат перевів мову на інше.

— Царю, — мовив він, — ти розмірковуєш дуже піднесено. Не тобі застосовувати до себе лікування від любові, яке практикує загал людей. Треба шукати сильніших, царських засобів боротьби з самим собою. Адже тебе, володарю, стане на те, щоб подолати і бога. Поринь у всілякі розваги. Ось ти захоплюєшся ловами. Я знаю, що ти можеш проводити на полюванні цілі дні без їжі і питва. А полювати куди краще, аніж, сидячи в палаці, бути поблизу вогню, що вже обпік тебе.

Розділ 4

Така порада припала царю до смаку, і тому було влаштоване пишне полювання. Рівним строєм вирушила кіннота, перська знать і відбірні частини інших військ. Хоч усі були розкішно вбрані, але найпишнішим виявився сам цар. Сидів він на прегарному, великому нісейському скакуні з золотими уздечками, з золотим налобником і нагрудником. Мав на собі цар витканий вавілонськими майстрами плащ, пофарбований тірським шарлатом, його голову прикрашала тіара гіацинтового кольору. Озброєниймечем, у руці він тримав два списи, збоку звисали сагайдаки і лук — дорогоцінний витвір китайських умільців. Сидів цар з гордим виразом на обличчі, бо закоханому властиве прагнення привернути увагу. Він хотів, щоб його побачила Калліроя, і, проїжджаючи через місто, раз по раз оглядався, чи часом не дивиться вона звідкись на похід.

Скоро гори наповнились криками і тупотом, гавканням собак, іржанням коней, ревом переслідуваних звірів. Ця метушня і галас могли б налякати самого Ерота. Була це забава, поєднана з боротьбою, насолода, пов'язана зі страхом, приємність, не позбавлена небезпеки. Але цар не звертав уваги ні на коня, поруч з яким гналась хмара вершників, ні на звірів, переслідуваних юрбою мисливців, не чув гавкання собак, хоч їх гавкало безліч, ні крику людей, хоч усі вигукували щосили. Мав він перед очима одну тільки Каллірою, якої при ньому не було, він чув тільки її голос, хоч вона з ним не розмовляла. Бо разом з ним вирушив на полювання й Ерот. Оскільки цьому богові до вподоби перемагати людей, то, вгледівши противника і притому, як гадав, загартованого, він скерував проти нього все своє мистецтво. Почав Ерот розпалювати його душу його ж ліками і, вмістившись у ній, нашіптував таке: "Як виглядала б на полюванні Калліроя з відкритими до колін ногами й оголеними руками, з рум'янцем на лиці і грудьми, що важко дихають". Дійсно,

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий ЕрімашгР5 оббігає,—

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих96.

Пригадуючи та змальовуючи в своїй уяві принади Каллірої, цар розпалював себе дедалі дужче97.

Підхопивши слова царя, Артаксат сказав:

— Ти забув, володарю, що сталося, адже Калліроя не має чоловіка, і суд має вирішити, за кого вона повинна вийти заміж. Отже, зваж, що ти закохався у вдову, і тим-то не бійся законів, які стосуються шлюбу, ні законів про перелюбство, бо вони діють тоді, коли, по-перше, є скривджений чоловік, і, по-друге, кривдникспокусник.

Мова Артаксата царю була по дупгі. Вона була вельми приємна, і, взявши євнуха під руку, він його поцілував.

— Справедливо я ціную тебе більше від усіх, — сказав цар, — ти мені найвідданіша людина і надійний мій охоронець. Іди-но і приведи до мене Каллірою. Тільки пам'ятай дві умови: не приводь

її проти волі і не приводь відкрито. Я бажаю, щоб ти її переконав прийти добровільно і привів сюди таємно.

Негайно був поданий сигнал про закінчення ловів, і всі рушили додому. Підбадьорений цар в'їжджав у палац, радий, немовби уполював чудового звіра. Радів і Артаксат, переконаний, що зробив царю неабияку послугу і далі буде керувати царською колісницею, оскільки йому будуть вдячні і цар, і тим паче Калліроя. Як євнуху, рабу і чужоземцю, йому здавалося, що справа піде гладко. Але не знав він благородного способу мислення, властивого грекам, і особливо гордості Каллірої, цнотливої і вірної дружини.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |