Учебник: Херей і Калліроя

Розділ 5. великий цар

Тим часом великий цар, розгромивши ворогів і виславши в Єгипет свою людину з наказом навести там твердий порядок, поспішив на Арад до дружини. Коли, перебуваючи між Хіосом123 і Тіром, він надумав принести жертву Гераклу, щоб віддячити за перемогу, надійшла звістка: "Арад пограбований і безлюдний, все, що було на ньому, вивезли єгипетські кораблі". Гострий білі, вразив царя. Він вирішив, що цариця безповоротно пропала.Сумувало і наближене до царя панство, оплакуючи нібито мертву Статіру, а насправді власне горе. Хто оплакував дружину, хто сестру, хто дочку. На превелике лихо, невідомо було навіть, куди попливли вороги від Араду.

Та наступного дня на обрії з'явилися, пливучи до берега, єгипетські кораблі. Ніхто не міг збагнути, що це означає. А тут ще на щоглі чільного корабля замайорів царський прапор, який звичайно піднімають, коли на кораблі перебуває володар. Це спричинило нечувану тривогу, бо всі були переконані, що наближається ворожий флот. Негайно дали знати про це Артаксерксу: чи не новий, мовляв, єгипетський цар об'явився? Артаксеркс схопився з трону, помчав до моря і дав знак до бою. Не було в нього трієр, тільки все величезне сухопутне військо стояло вишику-ване до битви. Вже дехто напинав лука, дехто прицілявся, щоб кинути списа, коли Деметрій, помітивши, що робиться на березі, доповів цариці. Статіра вийшла з намета й показалася народові. В одну мить воїни, опустивши зброю, віддали їй шану. Цар не витримав і, перш ніж корабель пришвартувався, вскочив на нього, схопив дружину в обійми, заплакав з радості і так промовив:

— Хто з богів повернув тебе мені, найдорожча моя? Не йму віри одному і другому: що я був утратив тебе і що ти повернулася. Як сталося, що я залишив тебе на суші, а назад одержую з моря?

Статіра відповіла:

— Це тобі подарунок від Каллірої.

Коли цар почув це ім'я, у нього неначе відкрилася стара рана. Поглянувши на євнуха Артаксата, він коротко кинув:

— Веди мене до Каллірої! Я хочу висловити їй подяку.

— Про все дізнаєшся від мене, — сказала Статіра.

Відтак цар і цариця з гавані подались у палац. Там Статіра наказала всім вийти і в присутності одного Артаксата розповіла чоловікові про події на Кіпрі і під кінець розмови передала йому листа від Херея. Коли цар читав листа, в серці його вирували тисячі почуттів, бо він і гнівався за полон найдорожчих йому осіб, і шкодував, що дав Хереєві підставу перейти на бік повстанців, І сумував, що не доведеться йому більше побачити Каллірої. Але особливо гостро пекла його заздрість.

"Щасливчик цей Херей, він щасливіший за мене", — раз у раз казав Артаксеркс подумки.

Коли вони досхочу наговорилися, Статіра порадила:

— Утіш, царю, Діонісія. Про це тебе просить Калліроя. Повернувшись до євнуха, Артаксеркс сказав:

— Хай увійде Діонісій.

Він з'явився сповнений надій. Річ у тім, що Діонісій нічого не знав про дальшу долю Херея, гадав, ніби разом з іншими жінками

повернулась і Калліроя, і цар викликає його, щоб повернути йому дружину в нагороду за відвагу, виявлену в боях. Коли Діонісій увійшов, цар розповів йому про все, що сталося. Діонісій виявив стриманість і дивовижне самовладання. Бо яка людина не затремтіла б, якби грім вдарив до її ніг? А Діонісій, хоч і почув звістку жахливішу для нього від удару грому (бо дізнався, що Херей повіз Каллірою в Сіракузи), проте зберіг правдиву гідність. Він визнав за тактовніше не впадати в розпач, коли цар саме радіє з порятунку цариці.

— Якби я міг, — сказав Артаксеркс, — я віддав би тобі Каллірою, бо ти показав справжню відданість і вірність мені. Оскільки ж це неможливо, то призначаю тебе намісником усієї Іонії і вношу тебе в списки осіб, що мають виняткові заслуги перед перським троном.

Діонісій вклонився і, висловивши подяку, вийшов, щоб наплакатися досхочу на самоті. Коли він виходив, Статіра непомітно віддала йому листа від Каллірої.

Повернувшись додому, Діонісій замкнувся і, впізнавши руку Каллірої, спершу поцілував листа, потім розпечатав його і притис до грудей, немовби то була сама Калліроя. Довго тримав його на грудях, бо рясні сльози не давали йому змоги взятися за читання. Виплакавшись, він насилу почав читати і насамперед поцілував ім'я Каллірої. Прочитавши слова "Діонісію, своєму благодійнику", з сумом зауважив: "Вона вже не називає мене більше чоловіком! А що такого особливого зробив я для неї?" Його порадувало те місце в листі, де, як йому здалося, вона натякала, ніби покинула його проти своєї волі.

До такої міри легковірним буває почуття любові і легко переконує закоханого, що його кохання взаємне.

Попестивши синочка і погойдавши його трохи, він подумав: "Від'їдеш колись і ти, синку, до матері. Так, зрештою, вона сама веліла. А я... я буду жити одинцем, як винуватець усього того, що зі мною сталося. До загибелі призвели мене безпідставні ревнощі, а також ти, Вавілоне!"

Після цих роздумів Діонісій почав сквапно збиратись у дорогу, щоб повернутися до Іонії. Він покладав великі надії на те, що довга подорож, управління Іонією і дух кімнат, в яких жила Калліроя в Мілеті, принесуть його серцю жадану втіху.

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 |