Розділ 1. зіниця власного ока

Розділ 1. зіниця власного ока

Леона звелів економу Фоці глядіти Каллірою, як зіницю власного ока, і піклуватися про неї, а сам вирушив у Мілет, поспішаючи порадувати свого пана звісткою про нове придбання. Він був переконаний, що розвіє його тугу. Діонісій ще лежав у ліжку. Хоч за ним скучало все місто, проте він, поринувши в сумні роздуми, рідко виходив на вулицю і весь час перебував у спочивальні, так наче дружина й досі ще була жива.

Побачивши Леону, Діонісій сказав:.

— Цієї ночі вперше після смерті моєї бідолашної дружини я спав спокійно. Вона приходила до мене уві сні, і то гарнішою та величавішою, ніж за життя, все було як наяву. Марилось мені, начебто це день нашого весілля і я привіз її до свого дому з мого приморського маєтку, а ти, Леоно, співаєш мені гіменей42.

Не встиг Діонісій закінчити розповідь, як Леона вигукнув:

— Мій пане, тобі щастить і уві сні, і наяву. Я розповім тобі дещо схоже на те, що тобі приснилося. До мене щойно звернувся купець, пропонуючи купити жінку нечуваної вроди, його корабель стояв на якорі за містом, недалеко від нашого приморського маєтку, — щоб уникнути митників. Ми порозумілися з ним, і я купив ту жінку, заплативши йому один талант. Купчу ми складемо й підпишемо тут, у Мілеті.

Діонісій зрадів і зацікавився (бо був небайдужий до жіночої краси), але його неприємно вразило, що жінка та — рабиня. Він, царський улюбленець, муж, який за значенням і освітою не мав собі рівного в Іонії, вважав нижчим своєї гідності ділити ложе з служницею.

— Леоно, — зауважив він, — не може бути, щоб справжня красуня була рабського походження. Чи не читав ти у поетів, що красиві люди — це діти богів, і, звичайно ж, вони діти вільних батьків. Мабуть, вона видалась тобі красунею порівняно з сільськими

дівчатами. Але оскільки ти вже за неї заплатив, то піди на ринок, там знавець законів Адраст43 складе купчу..

Леона зрадів, що господар йому не вірить. В такому разі, подумав він, Калліроя справить на нього ще більше враження. Вирушив він у гавань, обійшов усі столи міняйл, усе місто, та ніде не міг розшукати Ферона. Він розпитував і купців, і перевізників, проте ніхто такого не знав. Спантеличений, він найняв човен і поплив до мису, а звідти до маєтку. Все було дарма. Та й як він міг знайти того, хто дременув світ за очі. Повільною ходою, пригнічений повернувся Леона до господаря. Помітивши, що він сам не свій, Діонісій запитав, чи не спіткала його якась неприємність. Леона відповів:

— Втратив я твій талант, пане!

— Ця пригода, — сказав Діонісій, — навчить тебе на майбутнє діяти обережніше. А все-таки, що сталося? Невже рабиня втекла?

— Не вона, а її продавець зник, — пояснив Леона.

— Ага! Значить, цей работорговець продав тобі чужу рабиню. Тож неспроста продаж відбувся нишком. Звідки походить, за його словами, ця жінка?

— З міста Сибариса в Італії, продана її панею з ревнощів.

— Пошукай-но, чи немає тут сибаритян, а жінку поки що залиш у маєтку.

Зажурений вернувся Леона назад, проклинаючи невдалу купівлю, і вирішив при нагоді умовити Діонісія приїхати в маєток. Він розраховував на одне-єдине — чудодійний вплив жіночої вроди.