Розділ 5. зручний момент

Розділ 5. зручний момент

Діждавшись зручного моменту і опинившись з Калліроєю наодинці, Артаксат підійшов до неї і сказав:

— Жінко, я приніс тобі скарбницю великих благ. Не забудь тільки того добра, яке я тобі роблю. Вірю, що ти мені віддячиш.

Почувши такий початок, Калліроя зраділа: людині притаманно сподіватися саме того, про що вона мріє. Так і Калліроя зразу ж подумала, що її повертають Херею, і вона прагнула це почути, в душі обіцяючи віддячити євнуху за його добру звістку. А Артаксат сказав далі таке:

— Жінко! Тобі пощастило мати божественну красу, однак ти не здобула від неї особливої слави і почесті. Уславлене на всій землі, ім'я твоє не знайшло по нинішній день ні чоловіки, ні коханця, які були б тебе гідні. На твою долю випали чоловіки: бідний ост-рів'янин і царський раб. Яку велич, який блиск дало тобі це? Чи володієш ти якоюсь багатою країною? Якими володієш дорогоцінностями? Якими містами? Чи багато рабів схиляються перед тобою в поклоні? Де там! Служниці простих вавілонянок і ті багатші від тебе! Проте ти не зовсім позбавлена ласки богів. Це вони привели тебе сюди під приводом суду, бажаючи, щоб тебе побачив великий цар. Ось перша приємна для тебе звістка: твоя краса завдала цареві невимовної насолоди. Що ж до мене, то я тебе перед ним розхвалюю, постійно йому про тебе нагадую.

А Каллірою ці слова, неначе меч, вразили до глибини серця. Але вона прикинулась, нібито не розуміє їх значення.

— Хай боги, — сказала вона, — поставляться доброзичливо до царя, та й цар нехай буде ласкавим до тебе за те, що жалієте нещасну жінку. Звертаюсь до нього з проханням скоріше звільнити мене від страждань, довівши до кінця суд, щоб я не набридала більше цариці.

Вважаючи, що він не досить ясно висловив свою думку і що Калліроя не зрозуміла його, євнух почав говорити прямо:— Щаслива ти саме тим, що в тебе закохався вже не якийсь там раб чи бідняк, а великий цар, який, щоб тобі догодити, готовий подарувати тобі і самий Мілет, і всю Іонію, і Сіцілію, і інші, ще багатші країни. Принеси жертви богам, слав своє щастя, старайся подобатись царю ще дужче і пам'ятай про мене, коли станеш багатою.

Першої миті Калліроя ладна була видряпати очі негідникові, шо намовляв її до гріха. Але як добре вихована і навчена володіти своїми почуттями людина, вона, усвідомивши, де перебуває, хто вона сама і хто з нею розмовляє, стримала своє обурення і пішла перед варваром на хитрощі:

— Не така то вже я безумна,— відказала вона,— щоб вважати себе гідною великого царя: я нічим не краща за перських служниць. Прошу тебе більше не згадувати про мене володарю, бо навіть якщо він і не розгнівається тепер, то лютуватиме на тебе потім, коли виявить, що його, пана всієї землі, ти підкорив невільниці Діонісія. Дивно мені, як це ти, наділений неабияким розумом, перекручено розумієш доброту царя, не збагнув, що він не закоханий у нещасну жінку, а просто ЇЇ жаліє. Припинімо, одначе, нашу розмову, щоб нас з тобою не обмовили перед царицею!

І Калліроя вибігла з кімнати, а євнух стояв, як укопаний, роззявивши від здивування рота. Набачившись прикладів жорстокого самодержавства, він вважав, що немає нічого неможливого не тільки для царя, а й для нього самого.