Розділ 6. перемога

Розділ 6. перемога

У той час, як на суші відбувалися ці події, на морі блискучу перемогу здобув Херей. Завдяки йому ворожий флот був розбитий ущент. Перські кораблі боягузливо ухилялися від бою з єгипетськими трієрами — одні з них зразу ж рушили навтьоки, інші викинулися на суходіл і разом з людьми потрапили в полон. Проте ні Артаксеркс не знав про поразку свого флоту, ні Херею не відомо було про розгром єгиптян на суші: кожен з них був переконаний, що перемогу здобуто тут і там. Того самого дня після головної морської битви Херей, захопивши острів Арад, наказав своїм трієрам оточити його і пильнувати, щоб ніхто не втік, бо інакше доведеться відповідати перед самим царем.

Солдати зігнали на міський ринок (а він був вельми просторий) євнухів, служниць та інших бранців невисокого походження. Народу скупчилося стільки, що люди ночували не лише в галереях, а й просто неба. Вельможних осіб було замкнуто в будинку місцевого намісника. Жінки сиділи долі, вони не розпалювали вогню і відмовлялись від їжі. Персіянки були впевнені, що цар попав у полон, надії персів зазнали краху, а єгиптяни всюди домоглись перемоги.

Ніч, яка настала на Араді, була для одних радісною, для інших гнітючою. Єгиптяни не тямились від радощів, певні, що війна скінчилася і вони здобули свободу, а полонені перси чекали, що їх закують у кайдани, катуватимуть, можливо, поріжуть або, в кращому разі, продадуть у рабство. Статіра плакала, поклавши голову на коліна Каллірої. Добре вихована грекиня, що сама зазнала чимало горя, втішала царицю краще за інших.

А далі сталося таке. Один єгипетський воїн, якому доручено було стерегти людей, зібраних у будинку, дізнавшися, що серед них є перська цариця, хоч і не зважився під впливом властивої варварам шанобливості до царського імені наблизитись до неї, та все ж озвався, стоячи при зачинених дверях:

— Заспокойся, царице! Наварх ще не знає, що разом з іншими полонянками ув'язнена і ти, а, дізнавшись про це, обійдеться з тобою якнайлюдяніше. Бо він не тільки відважний, а й добросердий...

Потім, звертаючись до Каллірої, сказав таке:

— І ти, красуне, не журись. Твоя краса покорить наварха. Він зробить тебе своєю дружиною, бо він ^ нас влюбливий.

Калліроя на ці слова гірко заридала і почала рвати коси, вигукуючи:

— Тепер-то я справді бранка! Краще зарубай мене на місці, ніж я маю таке слухати! Ні з ким я не стану до шлюбу: умерти —

ось моя мрія. Нехай мене ріжуть, нехай печуть розжареним залізом, я звідси не рушу. Це місце стане моєю могилою. Якщо ти кажеш, що твій наварх людяний, то нехай він зробить мені ласку й ось тут позбавить мене життя.

Воїн намагався заспокоїти Каллірою, але вона так і не піднялась, лежала на підлозі, вкутавши голову хустиною. Збентежився єгиптянин, не знаючи, що далі робити. Він не насмілювався підвести її силою, а переконати був не в змозі. Тому з похнюпленою головою подався до Херея.

— Що там сталося? — запитав його той. — Може, комусь закортіло присвоїти спільну здобич ? Це йому так не минеться!

— Ні, там усе гаразд, — відповів єгиптянин. — Тільки одна полонянка впала на підлогу і просить меча, щоб покінчити з життям. Херей засміявся.

— Не будь недотепою! — вигукнув він. — Невже ти не знаєш, як поводитися з жінками, їхню прихильність треба завойовувати солодкими словами, похвалами, обіцянками. А особливо податливими вони стають, коли їм здасться, ніби в них закохались. А ти, признайся, хотів, мабуть, узяти її силою або грубіянив?

— Аж ніяк, пане,— відповів воїн. — Я все робив, як ти кажеш. Я навіть набрехав, що ти з нею одружишся, і саме це її вкрай обурило.

— Видно, я аж надто бридкий, якщо викликаю відразу у жінки ще до того, як вона мене побачить, — глузливо зауважив Херей. — Проте гордість цієї жінки, здається, свідчить про її шляхетну вдачу. Нехай ніхто її навіть пальцем не займе ! Не примушуйте її ні до чого. Мені належить шанувати чеснотливість. Хто знає, може, й вона тужить за своїм чоловіком.